Змінні кулачки
У середні століття були створені рухливі людиноподібні фігури, що виконують окремі функції людини. Одна з них при стукоті у двері відкривала й закривала її з уклонами вхідний. Алхіміків не залишала думка хімічним шляхом створити гомункулуса - живої людини. Про це, як відомо, говориться й в «Фаусті» Ґете.
Найбільшого розквіту досягло мистецтво розробки людиноподібних автоматів- музикантів, художників, переписувачів в XVIII в. «Флейтист» французького механіка Жака Вокансона (1709-1789) виконував за допомогою рухливих пальців по заданій програмі 11 мелодій. Швейцарські годинникарі Пьер-Жак Дро (1721-1790) і Анри Дро (1752-1791) розробили людиноподібні багатопрограмні автомати «андроиды». Оперативно змінювані в них програми задавалися змінними кулачками, установлюваними на обертовому барабані, із приводом від механізму годинного типу. Наступним винаходом були годинники И. П. Кулибина (1735-1818) «яєчної» форми, що показують чотири театральні сценки.
Досвід, придбаний при виготовленні подібних пристроїв, а також механічних іграшок-автоматів, підготував перехід до створення більше складної техніки, здатної виконувати окремі функції людини. На початку XX в. Венсли (США) побудував автомат «Телевокс», керований на відстані за допомогою свистка, здатний виконувати деякі елементарні операції й вимовляти трохи попередньо записаних фраз. В 1932 р. англієць Гарри Мей створив автомат «Альфа», що по командах, що подається голосом, сідав, вставав, рухав руками, говорив. В 1937 р. радянський школяр В. Машкевич виготовив радиоуправляемый рухливий робот, що демонструвався в Парижу на Всесвітній виставці.